Мета цього дослідження - представити гербовник жмудської шляхти у певних хронологічних рамках. На перший погляд може здатися, що це нереальне заняття, яке не під силу одній людині, і що епоха написання гербовників минула. Це не той випадок. Постійно створюються нові регіональні гербовники як у Польщі, так і за кордоном. Про це також пишуть у мережі Інтернет.

Ідея такого дослідження народилася під час підготовки до друку Жмудського подимного тарифу 1690 року. Вона була сформульована у вступі до цього видання, де наголошувалося, що згаданий тариф містив багато шляхетських прізвищ ніяк невідомих з гербовників.

Предметом програми, про яку йдеться, є жмудська шляхта, під якою розуміється співтовариство зі специфічними правами та зобов'язаннями, що складається з родів та сімей, останні з яких будуть належним предметом дослідження. Таким чином, об'єктом інтересу будуть основні генеалогічні факти: походження роду та сім'ї, найстаріша згадка про їх представника, сімейні зв'язки, матеріальне та соціальне становище, престиж (виражений, наприклад, у займаних посадах та званнях). Важливим елементом буде також історична географія: розселення роду, його гніздо та ін.

Під терміном "шляхта жмудська" я маю на увазі шляхту, яка мала якесь поселення в Жмуді. Насправді ця знать реєструвалася в оглядових джерелах: скарбових і військових. Відносилися до неї і люди, які користувалися лише королівськими маєтками в Жмуді. Їхній зв'язок з цією землею був досить поверхневим, але вони все ж таки були внесені в цей гербовник. Це рідкісні випадки, оскільки найчастіше орендарі королівських земель володіли й іншими своїми маєтками в Жмуді. Існує ще проблема литовських магнатів, які мали тут маєтки. Зрештою, і ця категорія була внесена до гербовника, хоча в даному випадку розповідь обмежувалася в основному зв'язком цих родів із Жмуддю, без докладної монографії цих родів.

Не можна залишити без коментарів термін "польська шляхта". У цей період це був термін не етнічний, а політико-географічний. У першому випадку йдеться про володіння шляхтою політичними привілеями, а в іншому - про проживання на території Польського Королівства, тобто спільної Корони Польської (Польщи) та Великого князівства Литовського (Литви). Таким чином, "польським шляхтичем" буде також литвинський та русинський шляхтич. Це співзвучно зі старим гаслом XVI ст.: «Gente Ruthenus (Lithuanus etc.), natione Polonus», тобто за походженням Русин (Литвин), за національністю, а точніше, за державною приналежністю, Поляк.

Жмудь – історичний край у західній частині Литви, розташований на узбережжі Балтійського моря між двома німецькими країнами: Пруссією та Інфлянтами. Від решти Литви її відділяла річка Невежис, природна межа. Лише північ від верхів'їв Невежиса до інфляндського кордону природна межа була відсутня. Таке географічне розташування призвело до певної ізоляції Жмуді від сусідів – але лише певною мірою. Серед сусідів були не тільки німці, а й... литвини, принаймні у XV-XVIII ст.ст.

Після цих вступних міркувань ми можемо перейти до подання дослідницької програми "Гербовник жмудської шляхти". Це багаторічна програма, що складається з двох етапів. Кожен етап завершується виданням одного чи кількох томів гербовника, які називаються серією. І серія - гербовник XVII ст., ІІ серія - XVIII і XIX ст.ст.

Першим етапом буде видання гербовника жмудської шляхти до кінця XVII ст. Він ґрунтуватиметься на дослідженнях (іноді монографіях) окремих сімей за певною схемою:

1. Вихідні відомості із трьох оглядових джерел XVII ст.: військового попису 1621 р. та двох подимних тарифах 1667 та 1690 рр. Цей текст буде дещо змінений і реорганізований, надрукований курсивом, щоб відрізняти його від дослідження.
2. Етимологія родового прізвища, заснована переважно на словнику литовських прізвищ того часу. Ця етимологія не визначає національності людей, які належать до цієї сім'ї. У деяких випадках питання національної належності очевидне, наприклад, у разі сімей, записаних на землях етнічної Польщі (Великопольща, Малопольща, частково Підляшшя та Східне Помор'я) і які мають виразно "польське шляхетське прізвище". Однак у багатьох випадках польське чи русинське походження прізвища може свідчити лише про прийняття польської чи русинської культурної традиції щодо використання прізвища цим боярином (або шляхтичем), який міг бути, наприклад, летувисом за походженням.
3. Найраніші відомості про цей рід або сім'ю (XV-XVI ст.), але за винятком жмудських земських записів.
4. Дані з земських актів XVI в. Надається короткий коментар до цього джерела, а точніше до його дослідження. Інформація, подана в ньому, упорядкована відповідно до хронології та належності до цього маєтку зі спробою зібрати всі відомості про останній в одному обзаці.
5. Попис 1621 р., тарифи 1667 і 1690 рр. - аналіз відомостей.
6. Інші джерела XVII ст.: міські книги, інвентарі, тестаменти та ін.
7. Виводи дворянського походження та ін.
8. Бібліографія: джерела та література. Щоб не перевантажувати цю частину, було прийнято за правило, що до списку літератури наприкінці артикула вносилися ті роботи, які цитувалися щонайменше двічі. Іноді бібліографія розміщувалася безпосередньо поруч із цими особами, наприклад, у докладних виводах деяких сімей, наприклад, сім'ї Пілсудських.

Важливим методичним принципом роботи є т.зв. "бритва Оккама", тобто "не слід множити сутності без необхідності". У цьому конкретному випадку ідея не полягає у створенні надмірної кількості шляхетських родів та об'єднанні їх між собою, якщо для цього немає підстав. Часом це буде досить складно, тому що в джерелах є різні прізвища, про які невідомо з інших джерел. Ці сім'ї, можливо, справді існували, але часто так само ймовірно, що ми маємо справу з оманою або зі звичайною помилкою, яка трапилася на етапі написання цього джерела, або його прочитання дослідником, або друкованої помилки у роботі. Як приклад можна назвати три роди з близькими за звучанням прізвищами: Батовичів, Ботовичів і Бутовичів. То були три різні сім'ї, чи дві, чи то була одна сім'я? Варто додати, що таке явище трапляється досить часто.

Для опису окремих родин використовувалися різні методи дослідження. Основний метод – описовий, традиційно зустрічається у польських гербовниках. Він був трохи змінений за допомогою додавання кожної особи номера покоління з римською цифрою в круглих дужках. Це важлива процедура, оскільки при описі окремих поколінь цієї сім'ї легко припуститися помилки або знайти наступність у цій сім'ї. У винятковому випадку я відходив від цього на користь "числового": поколінного. Назва цього методу походить від того, що основою організації вихідного матеріалу були цифри, а точніше числа. Його сутність полягає у використанні двох чисел, розділених точкою: перше означає порядковий номер покоління, а друге - порядок членів цього покоління за віком. До цього методу звертався лише тоді, коли була багата джерельна база для розробки чогось на кшталт монографії цієї сім'ї. Так було, наприклад, із сім'ями Білевичів, Гурських чи Пілсудських.

Grzegorz Błaszczyk Herbarz szlachty żmudzkiej - Wstęp

Переклав Ю. Личковський (у скороченні)