ЛИЧКОВСЬКІ на Віленщині

За твердженням представників "слуцького" роду – їх відгалуження. Однак у документах вказали герб Доленґа. Станіслав (Станіслаў), син Юрія (Юры), з синами Матвієм (Мацей) та Йосипом (Язэп). Проживали в Ошмянському повіті. Визначенням Віленського ДДЗ від 29.07.1811 визнані шляхтою. Надалі довести дворянське походження не змогли і в 1844 р. були прираховані до стану однодворців.

За архівними матеріалами Національного історичного архіву Республіки Білорусь та Литовського державного історичного архіву.

ЛИЧКОВСЬКІ г. Помян з Личковець або Лічковець (Łyczkowce або Liczkowce),

у трембовельському, називали їх часто Лічковськими (Liczkowski). Станіслав (Stanisław) з Личковець, зем'янин трембовельський, доклав свою печатку з гербом Помян до акту зем'ян і панів трембовельських 1427 року. (Not. Zamoysk. 717)

Петро Личковський (Piotr Łyczkowski) за згодою своєї дружини, Малгожати Яблоневської (Małgorzatа Jabłoniewska), дочки Міколая (Mikołaj), продав у 1470 р. свою половину Личковець Яну (Jan) зі Скорчиць (Skorczyce) за 250 грив., а на ці гроші взяв у заставу Янчин (Janczyn) та Калуш (Kałusz) у Станіслава з Ходча (Chodycz); надалі викупив у 1475 р. ту половину у Скорчицьких (Skorczycki) і віддав її своєму синові Станіславу, який знову заклав її Яну Сецеху (Sieciech) з Гродниці (Hrodnicа) в 1485 р. Сецехи згодом придбали Личковці у власність і писалися, що з них. (AGZ. XII і XIX)

На частині того села дідичив у 1427 р. Жегота (Żegota), з іншого роду походження. (Not. Zamoysk. 707)

Adam Boniecki i Artur Reiski. Herbarz Polski.

ЛИЧКОВСЬКІ Вітебського (Віцебск) воєводства

мали вивод 09.08.1799 під гербом Слеповрон у Білоруському ДДЗ. Затверджені Указом Тимчасової Присутності Герольдії №3514 від 30.09.1842 по VI частині Дворянської Родовідної Книги (ДРК) Могильовської губернії.

До цього різні лінії роду отримали виводові декрети в Оршанському Земському провінційному суді 09.11.1773, в Рогачовському (Рагачоў) Земському провінційному суді в 1775 р. [можливо їх нащадки жили в 1864 р. в околиці Єнці/Янці у близькості містечка Воронівщина (Воранаўшчына) Рогачовського повіту] та 21.01.1777 у Могильовському (Магілёў) Головному суді. Згідно з судовими декретами, виводилися всі ці лінії роду під гербом Суліма.

За архівними матеріалами Національного історичного архіву Республіки Білорусь.

ЛИЧКОВСЬКІ з Сєнненського повіту (Сянно) Могильовської губернії

- відгалуження "вітебського" роду. Проживали в маєтку Ляхи Мошканської (Машканы) волості. Вивод у Могильові в 1835 р. Вивод 1799 р. містить сім колін роду.

Представники цього роду орендували маєток Сервеч у 1667 р. та володіли фольварком Закревщина (Закрэўшчына) у 1713 р. в Ошмянському повіті (Ашмяна) Віленського воєводства.

За матеріалами Вітебського та Могильовського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь

ЛИЧКОВСЬКІ Чауського (Чавусы) повіту Могильовської (Магілёў) губернії

Визначенням Могильовського ДДЗ від 15.06.1803 визнані шляхтою по І частині ДРК. Відомості про затвердження виводу Правлячим Сенатом не знайдено.

За матеріалами Могильовського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь.

ЛИЧКОВСЬКІ з Ігуменського та Борисовського повітів (Ігумен, Барысаў)

доводили родовитість разом. Мали вивод у Мінському ДДЗ від 27.08.1802 по І частині ДРК. Указом Правлячого Сенату №1522 від 10.07.1816 він не був затверджений. Походять від Іґнація Ґабрієля (Ignacy Gabryel) (ігуменські) та Францішка (Franciszek) (борисовські), сина оршанського (Ворша) ловчого.

Наприкінці XVIII – на початку XIX стст. ігуменські жили на землях малолітнього князя Домініка Радзівіла (Dominik Radziwiłł) у близькості Ячонок. Окремі представники цієї гілки роду, мешканці койдановських (Мінський повіт) володінь князя Радзівіла, отримали звільнення з його підданства у 1812 р. Визначенням Мінського ДДЗ від 22.02.1833 ще кілька представників ігуменської лінії було приєднано до виводу. Відомостей про затвердження в російському дворянстві Правлячим Сенатом не знайдено.

Борисівські були виключені із підданства князя Радзівіла 27.08.1808. А Резолюціями Борисовського Земського Повітового суду від 17.07.1818 р. та Мінського Головного суду від 18.06.1819 отримали волю і були прираховані до стану однодворців та вільних хліборобів. Декілька відгалужень цього роду, мабуть через згоряння метрик, не скористалися волею і залишилися під князем Радзівілом. Наприкінці XVIII – на початку XIX стст. жили на землях князя Міхала Радзівіла у близькості містечка Єсьмони.

До 1740 р. представники ігуменсько-борисовського роду володіли маєтком Дзвінячі / Звінячі (Дзьвінячы / Зьвінячы) в Мінському воєводстві (що представники саме цього роду - викликає сумнів).

Справа Личковських Мінського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь.

ЛИЧКОВСЬКИЙ Лев Климентійович

У 1879 році закінчив зі срібною медаллю Віленський учительський інститут. На початку ХХ ст. - викладач фізики та математики у Несвізькій (Нясьвіж) учительській семінарії. Класний керівник класика білоруської літератури Якуба Коласа. Статський радник. Депутат Слуцької повітової Думи (1907 р.)

"Двадцатипятилѣтіе Виленскаго учительскаго института. 1875-1900. Краткая историческая записка." Вильна, 1900.

Календарі-довідники Мінської губернії (за різні роки).

Фотографія, 1902: фонд ЛМК КП-7689/КФ-1156, Літературно-меморіальний музей Я. Коласа, Мінськ, Білорусь.

ЛИЧКОВСЬКІ зі Слуцького повіту (Слуцак)

мали вивод у Мінському ДДЗ 31.01.1818. Указом Правлячого Сенату №9158 від 27.10.1860 були затверджені по VI частині ДРК Мінської губернії. Вони його робили окремо від ігуменсько-борисовських. За даними архіву Слідчої Комісії Радзівілівської Маси, цей рід ЛИЧКОВСЬКИХ був відомий у Любчанському графстві з 1680 р. і, принаймні, у 1805 р. використав Герб Рись (зображення герба втрачено). Однак вивод робили під гербом Суліма.

"Слуцькі" - досить умовне визначення тому, що представники цього роду жили наприкінці XVIII – на початку XIX стст. у близькості містечка Любча Новогрудського повіту (Наваградак).

Міхал Личковський за патентом короля Станіслава Августа (Stanisław August) від 10.07.1792 отримав чин поручника новогрудського Народної Кавалерії Коронного війська при корогві (що представник саме цієї лінії роду - викликає сумнів).

У середині XVII ст. володіли маєтком Зурможі та двором Вельковщина, а у 1790 р. – маєтком Вербники (що представники саме цього роду – викликає сумнів). Все у Мінському воєводстві (точне місцезнаходження невідоме, ймовірно, у близькості Самохваловичів).

Справа Личковських Мінського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь.

Луцкевич Зофія Емериківна уроджена ЛИЧКОВСЬКА

Мати братів Івана та Антона Луцкевичів, активних діячів білоруського Відродження. На початку ХХ століття сім'я проживала у Мінську у власному домі на вул. Хрещенській, 27.

Її братові Вацлаву ^*) належав фольварок Ракутівщина (Ракуцёўшчына) Вілейського повіту (Вялейка) Віленської губернії (1911 р.). Сьогодні – філія Літературного музею Максима Богдановича (Максім Багдановіч).

^*) Вацлав Захарій Личковський (1851-1925). За словами В. Ластовського, доводився хрещеним батьком А. Луцкевичу.

В. Ластоўскі "Mае ўспаміны аб М. Багдановічу"

ЛИЧКОВСЬКІ на Волині

Вінцент, Матей Казимир із синами: Альфредом Станіславом Ваврентієм та Олександром Болеславом Едвардом, та Ян із синами: Емериком Міхалом, Міхалом Людомиром та Юліаном Яном, сини Міхала, онуки Юрія, правнуки Міхала, 1835 р.; Людомир, син Матея Казимира, 1851; і Мар'ян Броніслав, син Олександра, 1886 р., довели шляхетство у Волинській губернії. (Spis.)

Adam Boniecki i Artur Reiski. Herbarz Polski.

Мали вивод у Волинському ДДЗ в 1828 р. Відгалуження слуцького роду. Затверджені Указом Правлячого Сенату №5199 від 30.04.1835 по VI частині ДРК Волинської губернії. Жили у Рівненському повіті.

Справа Личковських Мінського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь.

ЛИЧКОВСЬКИЙ г. СУЛИМА

Матей (Maciej), Ян (Jan) та Вінцент (Wincenty) , сини Міхала (Michał), та ін., підтвердили шляхетство в імперії і записані в дворянську книгу Волинської губернії в 1835 р.

Seweryn H. Uruski. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej.

ЛИЧКОВСЬКІ г. Тшаска з Личків (Łyczki),

у землі цехановській. Павел (Paweł), син Суліслава (Sulisław) з Личків, архідиякон влоцлавський (Włocławek) 1476 р. і канонік плоцький (Płock) 1485 р. і архідиякон пултуський (Pułtusk) 1490 р., що жив ще 1499 р., разом з Томашем Личковським (Tomasz ŁYCZKOWSKI), співспадкоємець Поганстів (Pogąsty) та інших, отримав 1478 р. від кн. Яна Мазовецького (Jan Mazowieckі) підтвердження привілею, даного 1404 р. за часів кн. Земовита (Ziemowit) всьому роду Любєвів (Lubiewa) чи Тшасков (Trzaska). (W. Semkowicz Mazow. Przyw.)

Якуб Личковський (Jakób ŁYCZKOWSKI) з Наборова (Naborowo), брат ксьондза Павла, староста закрочимський (Zakroczymy) 1478 - 1480 рр., чашник закрочимський 1494 р., одружений з Катаржиною Кіницкой (Katarzyna Kinicka) 1480 р., придбав 1479 р. частину Длутова (Dłutów) у Павла, Адама (Adam) і Сассіна (Sassin) Длутовських (Dłutowscy), склав заповіт 20-го лютого 1494 р., який вдова Катерина внесла в акт консисторії плоцькой 1509 р. У заповіті том Якуб призначає екзекутором свого брата рідного, старшого, ксьондза архідиякона Павла, збільшує свої пожертвування вівтарю в Кам'яниці (Kamienica), робить різні нові богоугодні записи, підтвердив oправу* дружині, донькам на посаг призначив 305 дукатів на Янушеві (Januszewo) у Яна Лясоцького (Lasocki), суддівського, 20 флорен. у Іржика (Irzyk) з Кремпіц (Krempice) та 30 флорен., синам Павлу старшому та Яну записав Мохти (Mochty) та частину майна з військового спорядження та коней, дружині на утримання себе та синів молодших, Міколая, студента, та інших, і на їх освіту залишив Длутово, Наборово, Наборовець (Naborówiec) та частину Здунова (Zdunów) з усіма інвентарями та майном. Не забув про товаришів по службі та приятелів.

Станіслав Тшаска (Stanisław Trzaska) та Войтех Костеша (Wojciech Kościesza) з Личків засуджені на підношення двох кренгів воску костелу плоцькому 1478 р. Станіслав Костеша (Stanisław Kościesza) та Петро (Piotr) з Личків свідчили 1508 р. у справі Щавинських (Szczawiński) у консисторії плоцькій. Миколай, канонік плоцький 1490 – 1505 рр. (Pom. Dz. W. Śr. XVIII 125, 180, 266 i 294; M. 9 f. 122)

Катажина, вдова за Яном Зигмонтом Станішевським (Jan Zygmunt Staniszewski), судді варшавським 1791 року. (Deb. Czers. 2 f.113)

* Запис на дружину (наречену) майна чоловіка (нареченого) їй у забезпечення, еквівалентне її подвоєному посагу (у Польському королівстві); запис на дружину (наречену) ⅓ нерухомого майна чоловіка (нареченого) на забезпечення дружини (у ВКЛ).

Adam Boniecki i Artur Reiski. Herbarz Polski.

ЛИЧКОВСЬКІ г. Тшаска

Писалися "з Личків", у пов. цехановському. Якоб одружений з Катаржиною Кіницькою у 1480 р. Валентин (Walenty), син Яна, у 1557 р. Мартін (Marcin) придбав у 1604 р. село Демешковці (Demeszkowce). Станіслав, син Марка (Mark), 1606 р. Матвій (Maciej) одружений із Софією Закржевською (Zofiа Zakrzewskа), а Станіслав з Ядвігою Могильницькою (Jadwigа Mogilnickа) у 1651 р. Магдалена (Magdalena) дочка Войцеха у 1666 р.

Seweryn H. Uruski. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej.

ЛИЧКОВСЬКІ, у вітебському

Казимир (Kazimierz), ловчий оршанський (Ворша), був присутній на сойміку вітебському 1722 р. (Ist. Jur. Mat. XXVII)

Плацида (Placyda), водночас дружина Міхала Матушевича (Michał Matuszewicz), чашниковича мінського. Юзефат (Józefat) та Симон (Szymon) підписали, з воєводством Вітебським, елекцію Станіслава Лещинського (Stanisław Leszczyński) 1733 р., а Казимир як і Домінік (Dominik) був прихильником Августа ІІІ. (Roczn. Tow. Her I; Obl. Gr. Warsz. 49 f.609)

Adam Boniecki i Artur Reiski. Herbarz Polski.

N., ловчий оршанський у 1710 році, одружений з Ганною Якуцевич (Anna Jakucewicz), мав сина Станіслава. Юзефат і Симон із вітебським воєводством підписали елекцію у 1733 році. (Conv. Vars., Metr. Kor., Zap. i Wyr. Tryb. Lubel. Vol. Leg.)

Seweryn H. Uruski. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej.

ЛИЧКОВСЬКИЙ Міхал Вінцентович

Начальник Мінської поштово-телеграфної контори, статський радник, нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня, що стало підставою для здобуття разом із сином Федором російського дворянства у Мінському ДДЗ по III частині ДРК. Затверджені Указом Правлячого Сенату №6803 від 25.11.1892. Не виключено, що це представники однієї з "незатвердженої" лінії роду Суліма.

Справа Личковських Мінського ДДЗ. Національний історичний архів Республіки Білорусь.