Опис гербу

Svlima. Que aquilam nigram, cuius pedes et extremas partes corporis tres lapides quadri, proporcionaliter distincti, tegunt, in campo rubeo defert.

Jan Długosz, "Insignia seu clenodia regni Poloniae", №115, стор. 70

Суліма. Який [герб] орла чорного, якого ноги і нижня частина тіла трьома каменями чотирикутними, пропорційно розкладеними, закриті, у червоному полі зображує.

З польського перекладу Данути Шоп (Danuta Szop)

Герба того тарча в ширину на дві частини поділена, на верхньому наділі пів-орла чорного в жовтому полі, з крилами розкритими, з мордою вліво тарчі повернутою; в нижньому три камені в червоному полі. На гелмі з корони пів-орла чорного, такого як на тарчі.

Niesiecki K., Herbarz Polski, VIII, стор. 562-565

(...) у полі червоному під верхнім сріблястим, в якому орля вистрибує чорний, три камені золоті врозкид. Гелм з лаврами з покриттям з правим сріблястим з лівим червоним, а підкладкою ймовірно чорною. Клейнод: орля вистрибує чорний.

Józef Szymański, Herbarz, стор. 263

Тарча розділена на чотири частини, у верхній правій – дві смуги, на верхній лівій – пів-орла, а під ним три троянди; на нижній лівій - такий самий орел, на нижній правій - повторення двох смуг. У гельмі з корони - орел без ніг і тіла, над головою якого дві схрещені сокири.

Манускрипт про Фамілії Прусські

На тарчі, тарча мала, немов у трикутник покладена, на тій пів-орла видно чорного, в полі золотому, з крилами розкинутими, з мордою вліво тарчі повернутою, на нижній частині тарчі три камені, в полі червоному, на гелмі з корони пів-орла чорного такого, як нa тарчі видно.

Вивод Фамілії У[роджених] Личковських, 1802. Національний історичний архів Республіки Білорусь

Історія герба

Цей герб у 935 р. потрапив до Польщі від знаменитих графів Солімських (Solms), правителів Браунфельса (Braunfels), Мінценберга (Mintzenberg) і Зонненвальда (Sonnenwald) з Німеччини, де він, згідно з Манускриптом про Фамілії Прусські, називався Сломфф.

А. Лакіеръ "Русская геральдика". Книга I, СанктПетербургъ, 1855

Прабатьки Дому Суліма

Після смерті князя Болеслава Свидницького (Bolesław Swidnicki), Ян Ромка (Jan Romka), єпископ вроцлавський (Wrocław), "за старанність і чесність" був призначений опікуном його двох неповнолітніх синів, князя вроцлавського Генрі V та князя легницького (Legnica). Однак був дуже марнотратним і значно зменшив спадок опікуваних, витративши 60 000 гривень, через які, пізніше, у нього виникли проблеми з князями та колишніми правителями. Займав він єпископський престол Вроцлава з 1292 до 1302 року.

Деякі представники Дому Суліма додавали до своїх імен "з Плешова" (Pleszów). Одним з них був Ібрам (Ibram) з Плешова, у 1398 р. каштелян Завіхоста (Zawichost), де він і поставив свій підпис на грамоті короля Ягайла (Jagiełło), виданої місту Любліну (Lublin). Був також і Станіслав з Плешова Сулимчик (Stanisław z Pleszówa Sulimczyk), який серед інших поставив свої прапори в Буді (Buda) в 1443 р.

Завіша Чорний (Zawisza Czarny), прозваний так за колір своїх обладунків, людина видатних здібностей, воїн і дипломат, супроводжував посольство короля Владислава Ягайли до імператора Сигізмунда (Sigismund) з нагоди королівського весілля з Агацією (Agacya), вдовою короля Богемії Вацлава (Vaclav). Місія припала на той час, коли таборити завдали такої нищівної поразки Сигізмунду, що той втік з Богемії. Завішу полонили та звільнили у 1424 р. Він приймав на широку руку великих монархів, що зібралися в п'ятницю в Кракові (Kraków) з нагоди коронації королеви Ядвіги (Jadwiga) і був щедрий на подарунки.

У 1428 р. Завіша очолював армію того ж імператора Сигізмунда, будучи до цього часу старостою Спішовським (Spisz), коли той весь переляканий, притиснутий до річки, відбиваючись від турецьких мечів, перебрався з більшою частиною армії на інший берег Дунаю. Невірні влаштували різанину покинутим через нестачу плотів та човнів залишкам армії імператора. Сигізмунд, високо оцінюючи заслуги Завіші, послав за ним човен, наказавши рятувати своє життя. Але Завіша, як людина, яка шукає лицарської слави, вважав негідним залишати свою пост або кидати кавалерію, подякував імператору за його прихильність і віддав перевагу краще героїчно померти, ніж втратити свою славу, злякавшись ворога. Схопившись із списом у руці на коня, він тільки з двома піхотинцями кинувся в бій з турками і з доблестю бився, але був великими силами оточений і схоплений. Його тіло було віддано землі жителями Расції (Rascja).

Длугош наводить у своїх Епітафіях вірш каноніка краківського Адама Свинки (Adam Swinka), присвячений Завіші. З нього випливає, що Завіша був одружений з Барбарою, племінницею єпископа краківського Петра Віші (Piotr Wisz), і що, не перейнявшись горя втрати чоловіка, померла, залишивши від нього двох синів, Мартіна (Marcin) та Станіслава з Рожнова (Stanisław z Rożnowa), який загинув із королем Владиславом під Варною. Це за словами Длугоша та Кромера (Cromer), а Леунклавіс (Leunclavius) у Турецьких Хроніках називає одного з синів Міхалом (Michał) і пише, що той доблесно бився в битві під Варною в 1444 р. "Король Угорщини бився по одну руку, по іншу - Міхал, відомий як Чорний, вони атакували сили Мурада з таким натиском, що кинули ворогів у втечу."

"Барбара де Рожнов онука сина божого Завіші Чорного найславетнішого лицаря в християнському світі дружина Іоанна (Joannes) Тарновського каштеляна краківського. Жила 70 років. Померла в 1517 р.", говорить надпис на могильному пам'ятнику в Тарнові (Tarnów); її син Ян Тарновський був Великим Гетьманом Коронним (1527-1561 р.р.).

Ряд представників фамілій клану запозичували собі назву герба, кілька з них набули поширення в Поділлі, де остання спадкоємиця заповідала садибу в Кам'янець-Подільському сестрам Св. Домініка. Ганна вийшла заміж за Ходоровського (Chodorowski). Інші Сулимі осіли в землях Сандомирських (Sandomierz), з яких Єжи (Jerzy) Суліма Чорний підписав елекцію Владислава IV. Після смерті у 1306 р. Борислава (Borysław), архієпископа гнезненського (Gniezno), як його приймача на цю посаду Папа призначив Януша (Janusz), архідиякона гнезненського, який на той час перебував з Бориславом в Авіньйоні (Avignon); по Длугошу – з клану Суліма. Дамалевич (Damalewicz) же у Літописах Гнезненського Архієпископства взагалі не згадує його, оскільки того року цей престол займав Якуб Свинка (Jakob Swinka).

Стефан (Stefan) Суліма був васалом на Димірі (Dymir). Брати Северин (Seweryn) та Теодор (Teodor) були васалами, Северин - на Козарах ( Kozary) та Теодор - на Юльцах (Julce) та Бересках (Bereski); вони та їх кузен Стефан, васал на Цибелі (Cybel), мали привілей на шляхетство, відновлений у 1659 р. конституційним актом.

Відповідно до робіт Бельського, Дамалевича, Длугоша, Кромера, Окольського

Герб використовують

Анкудович, Арчинський

Баглай, Байтель, Баржиковський, Белецький, Бжосневський, Бодивіл, Бойтель, Борковський, Ботвіт, Братковський, Братошевський, Брошньовський, Будвіл, Будвілло, Будзіславський, Бухлер, Бялопьотрович

Вершовт, Висоцький, Влодек, Влодкович, Вольський, Вонсович, Вояновський

Ґаєвський, Ґайовський, Ґамрат, Ґарбатовський, Ґарбовський, Ґарболевський, Ґерн, Ґодвадовський, Ґомулицький, Ґослубський, Ґослюбський, Ґоттовт, Ґотунд, Ґотундович, Ґотунтович, Ґоцловський, Ґралевський, Ґрижевський, Ґродзь, Ґрохолінський, Ґрохольський

Гаєвський, Гамулецький, Гамшей, Геншель, Гербатовський, Гольштайн, Горбатовський, Горбовський, Грицалович, Гришкевич

Давільович, Давілович, Данілович, Дейм, Дейма, Дзедзіловський, Дзержанський, Дзерженський, Дзержинський

Єльський

Жабокшецький, Жабокшицький

Заблоцький, Забокшецький, Забокшицький, Завідзький, Завіша, Задарновський, Задерновський, Заленський, Залеський, Заляєвич, Зассовський, Земенцький, Земецький, Зиляєвич

Калінський, Камінський, Келецький, Керновський, Керноський, Кілевський, Кілінський, Кілярський, Кнегіницький, Кнігиницький, Княжинський, Коноплицький, Конрад, Конраде, Корендович, Корженьовський, Кот, Кропінський, Кукліновський, Курек, Куржина, Кшижановський

Лавецький, Лаґевницький, Лазарев, Леський, Лещинський, Ліпстовський, Лічковський, Личко, Личковський, Лятальський

Мазовіта, Малґовський, Маловідзький, Марґевич, Медзяновський, Ментовський, Ментонський, Мілобендзький, Мілобенцький, Міловський, Мілонський, Мільонський, Мілюнський, Мордвін, Мормузовський

Невярдовський, Нементовський, Нововейський

Обідовський, Оґродзенський, Оґродзінський, Озембловський, Опоровський, Оппоровський, Опульський

Павловський, Пашкевич, Пенґовський, Пеполь, Печимуха, Піпа, Плешевський, Плешовський, Понґовський, Попель, Пшеборовський, Пшеуський, Пшеюський, Пшеюшин, Пшиборовський, Пшибилович, Пшиґодзінський, Пшиґодзький, Пшилоський, Пшилуський, Пшилуцький

Радвіллович, Радвілович, Радзвілович, Радзівіллович, Радзівілович, Радзівонович, Ровський, Роґачевський, Родивіл, Рожецький, Рожицький, Рокошек, Ромка, Роський, Рибенський, Рибінський, Римідович, Ричґорський

Савич, Сальцевич, Самойло, Самойлович, Самуйло, Саулевич, Саульський, Свіховський, Скарбек, Служевський, Служовський, Смолка, Смолько, Сробський, Ставінський, Станіславський, Станкевич, Стравінський, Стромський, Струмський, Стшеш, Суліковський, Суліма, Суліславський, Сулковський, Сульковьский, Сьвентоховський, Сьвеховський

Тваранович, Тихонович, Тшцінський, Трубляевич, Тумілович

Узембло, Уланович, Улановський, Ульлянович, Улянович, Уляновський

Фабісевич, Фарурей

Хабіновський, Хавловський, Харабіновський, Харбіновський, Харбовський, Ходовський, Хоцьовський, Хшчоновський

Цельлярий, Цьолек

Чарнокрук, Чарний

Шавірський, Шавлевич, Шавлейко, Шавлович, Шавловський, Шаєвский, Шайовський, Шалевич, Шальовський, Шаловський, Шантир, Шантиць, Шваранович, Швароневич, Шжобський, Шимкайло, Шкляржевський, Шохродер, Шпакович, Шпаковський, Шредок, Шробський, Шропський, Шульчевський, Шуляковський, Шумлевич

Ярошевський, Яричевський, Яричовський, Яськевич, Яцевич, Яцимерський, Яцимірський, Яцкевич, Яцунський

За інформацією видання T. Gajl "Herbarz Polski od średniowiecza do XX wieku"